Блог 
svyat
Блог svyat
| Пн | Вт | Ср | Чт | Пт | Сб | Вс |
|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 | 2 | |||||
| 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 |
| 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 |
| 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 |
| 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 |
| 31 |
Неподалік від Львова (17 км), на горі (359м), по дорозі на Яворів розташоване старовинне село Страдч. Історія його заснування сягає ще княжих часів. У другій половині 11 ст. до Страдча примандрував чернець із Києво-Печерської Лаври і видовбав в скелі підземний печерний монастир. Таким чином наприкінці 11 ст. на Страдецькій горі постає печерська лавра, яка збереглася і донині. Село пережило багато горя в своїй історії, кажуть, що Страдч политий кров’ю святих і мучеників українського народу. Страдецьку церкву відзначали численні Римські Папи, надававши великі відпусти, а Папа Пій 11 уділив місцевій церкві повний відпуст на кожний день року і своєю грамотою встановив на страдецькій горі хресну дорогу з Єрусалимськими відпустами. Дорога з Єрусалимським відпустом дає можливість віруючому в будь-який день прийти на прощу і отримати повний відпуст своїх гріхів. Усі ті ласки, які дає Господь людям, що ходять на цю Хресну Дорогу, навіть важко перечислити. Мабуть, саме тому й збирається кожного дня молитовна група, яка їде у Страдч на Прощу. Я вирішив також спробувати пройти випробування Хресною Дорогою і поспілкуватися з уже бувалими вірянами.
Збираємось біля церкви св. Андрія.
Початок Хресної Дороги розпочинається у церкві Св. Андрія Отців Василіан. У неділю і будні дні молитовна група збирається у храмі о 07. 30 на Службу Божу. Як пояснили мені прихожани, перед Хресною Дорогою потрібно обов’язково висповідатись і прийняти Святе Причастя, адже Господь краще дослуховується до чистих від гріха людей. Після літургії ми пішли просити благословення у чудотворного образу Матінки Божої, потім усі почали збиратися біля входу до церкви. Прихожани жваво розмовляли між собою, віталися один з одним як рідні сестри і брати, обмінювались враженнями. Коли усі зібрались, ми пішли на зупинку. Нас було десь чоловік тридцять, більшість були жінки, було й п’ять чоловіків і зовсім молоді дівчата. Усі були одягнені у простий, скромний одяг, жінки були в спідницях і хустинах, взуття було легке і зручне, адже попереду нас чекала іще довга дорога. На зупинці нас уже спеціально чекала пуста маршрутка. Водій добре запам’ятав час приходу групи і кожен день приїжджав на зупинку. Вийшли з маршрутки ми у Рясному біля фігурки Матінки Божої Непорочного Зачаття. У Марії ми просили благословення на прощу і закликали улюблених святих, щоб вони помагали випрошувати у Святої Тройці прощення гріхів та ласк для наших родин. Кожен називав в думках імена своїх рідних. Молитви читав старший чоловік (пан Михайло), він також розказував як правильно молитись, просив усіх бути щирими та зосередженими. Як мені пояснили пізніше, пан Михайло має дар Святого Духа, саме він перший почав ходити на Прощу (спочатку сам) і створювати молитовні групи. Перед тим як вирушити до Страдча (12км.), прихожани іще заспівали пісню «Веди нас, Маріє, веди» – це, мені розповіли, уже така традиція.
Дорога до Страдчу
Спочатку ми ішли дорожній трасі, потім пішли чарез поле, різноманітні галявини, проходили через села, ліс і т.д. Чесно кажучи, природа була справді красивою, вона тішила моє око, допомагала забути про усю буденність, замислитись про щось значно глибше і важливіше. Я пристроївся до пані Галини, яка уже п’ять років ходить на цю Хресну Дорогу і не просто ходить, а намагається бувати на Прощі декілька разів на тиждень. Каже, що якби не мусіла працювати на роботі, то ходила б в Страдч щодня. Проте вона ще не є рекордсменкою. Пан Михайло, наприклад, уже більше десяти років ходить на Дорогу і буває на ній частіше за всіх. Пані Галя каже, що цей Хресний Відпуст дарує прихожанам душевний спокій, радість і відчуття того, що ти справді живеш правильно, наповнено, робиш жертву заради Господа. Деяким вірянам Господь подарував різноманітні дари, зіслав ласки, дав духовне прозріння, часто люди оздоровлювались завдяки Страдецькій Прощі. У неділю, розповідає пані Галя, приїжджають цілі групи людей з різних міст і областей, приїжджають з різними хворобами, проблемами, нещастями, дехто приїжджає аби зміцнити свою віру й удосконалити душу. Пані Галина іще б багато мені розповіла, але потрібно було молитися загальну вервичку в намірі Матінки Божої, опісля ми іще помолилися вервичку за душі в чистилищі, рідних та опущених, просили їхньої допомоги та заступництва перед Богом.
А ніженьки заболіли
Відверто кажучи, мені цих 12 кілометрів далися нелегко. Мене почали боліти ноги, я хотів пити і їсти, почав мріяти про те, щоб сісти на лавочку або піти до дому спати. Мене дивувало те, як старенькі бабусі топають таку дистанцію, а інколи й декілька днів підряд ходять на Прощу. Пані Галя каже, що спочатку всім важко, адже диявол всіляко хоче намовити людину не ходити більше на Дорогу, проте саме в спокусах і випробуваннях загартовується людська душа, а перетерплюючи біль, ми робимо справжню жертву для Бога. Найважчою для мене стала остання ділянка дороги, коли ми почали підніматися під гору, у мене «гуділи» ноги, було душно і хотілося пити, але я таки дійшов до фінішу. Цим фінішем стала Страдецька гора, на якій знаходилась церква. Там ми трохи перепочили, помолилися біля статуї Ісуса Хреста, біля могил святих отця Миколи Конрада та дяки Прийми, яких замучили енкаведисти. На їх могилі моляться, щоб їхня душа та душі всіх померлих на Страдецькому цвинтарі брали участь у Хресній дорозі. Потім ми пішли до церкви, почекали решту прихожан, помолилися в капличці і пішли до першої стації на Хресній Дорозі.
Визволив 70 душ з чистилища.
На стації ми розважали над стражданнями Ісуса, зачитували з молитвеника уривки, кожен в думках називав своє намірення (те, за що він хоче помолитися), називав рідну людину, за яку хоче попроси і цілував землю (так робила Марія, коли йшла по Хресній Дорозі свого сина). Усю Хресну Прощу проводив пан Михайло, він часто говорив різні науки, пояснював як боротися з спокусами, не відволікатися під час молитви, наводив різноманітні приклади з свого життя. Відверто кажучи, повчання пана Михайла справді захоплювали, адже він говорив просто і зрозуміло, часто жартував, висміював смішні сторони людської природи. Усього було 14 стацій, на яких описувалась дорога на Голгофу Ісуса Хреста. На кожній стації ми визволяли по п’ять душ з чистилища. Таким чином, за Хресну Дорогу мені вдалося визволити 70 душ з чистилища і усі вони тепер молитимуться за мене. На останній стації молилися в печері, там ще помолилися вервичку, подякували за Хресну дорогу і попросили про щасливе повернення. Перебування у печері справді створювало особливі відчуття, складалося враження, що там молитися справді дуже легко, ніби з тобою моляться душу замучених тут людей, я неначе забув на короткий час усі свої щоденні проблеми і відпочив душею від міського гамору. Страдч – це дійсно унікальне місце, сюди приїжджають просто на екскурсії, на відпочинок, пікніки, приходять щоб помандрувати печерами, позбирати ягоди й гриби. На мою думку, ця ідеальне місце тілесного і, перш за все, духовного відпочинку.
Приходьте ще.
Після прощі, мене дуже боліли коліна, втомлені були ноги і виснажене тіло, я хотів їсти, пити і спати, але на серці була радість і відчуття того, що ти недарма прожив сьогоднішній день і допоміг Господу у його нелегкій справі порятунку людських душ. Наприкінці Хресної Ходи, я ще трохи поспілкувався з членами групи, вони розповідали про значення цієї Дороги і просили знову приходити, щоб рятувати свою душу і душу свої рідних та близьких. Пан Михайло і ще деякі віряни пішли назад до Рясного аби повністю завершити Єрусалимську дорогу. Я та інші прихожани сіли у маршрутку і поїхали додому.
Ця Хресна дорога стала для мене цікавою і корисною пригодою, мені вдалося відчути Божу благодать, яка панує у Страдчі, я почув цікаві науки і познайомився з особливими людьми, які в майбутньому, на мою думку, мають всі шанси стати святими й молитися за наш український народ. Нам українцям Господь подарував чудовий інструмент для спасіння душі і ми просто зобов’язані ним скористатися. Я ще обов’язково прийду на Страдецьку Прощу і раджу усім подолати цей шлях, адже душевний спокій і радість є значно кращими ніж будь-яке тілесне задоволення.
Голий пупець. Це круто, чи тупо?
У наш час можна зустріти чимало дівчат, які не зважаючи на холодну погоду, не нехтують можливістю похизуватися у міні-спідниці і аж ніяк не відмовляються від коротких светриків, у яких можна продемонструвати свій животик. Проте, як стверджують лікарі, такі захоплення можуть призвести до серйозних проблем із здоров’ям.
Часто, ідучи вулицею у прохолодну погоду, загорнувшись в свою куртку і натягнувши шапку на вуха, я зустрічаю дівчат в коротеньких спідничках, в тонесеньких колготках і курточкою лише до бедер, а про шапку на голові і мови не може бути. Одразу в голові з’являється декілька версій, якими я намагаюся пояснити цю зимову оголеність. Можливо, ці дівчата пройшли курс загартовування організму від холоду, або ж в такий спосіб хочуть його пройти, можливо прагнуть захворіти, щоб завтра не йти в університет, або вже захворіли на голову, а інші органи не мають значення. Проте, найімовірнішою версією, на мою думку, є така: «мода і краса – все, здоров’я – пусте». Якби і чоловіки ходили у міні-спідницях, то людство, мабуть, уже не мало б нащадків. На щастя, мода на набедрені накидки взимку ще не дійшла до представників сильної статі. Сподіваюсь, що цього і не станеться, адже людський рід повинен продовжуватись і примножуватись.
Зимові міні-спіднички – це далеко не єдиний прикид, яким сучасні дівчата дивують, як оточуючих, так і своє здоров’я. Мабуть, на пальцях можна перерахувати студенток, які не ходять в університет із голим животом. Я маю на увазі всілякі топіки, маєчки, короткі светрики, які дають можливість чувіхам демонструвати всю красу їхнього пупця. Звичайно, якщо дівчина у літню пору прагне показати всі достоїнства свого пресу – то це цілком нормальне і навіть приємне явище для мого ока, але якщо панянка взимку ходить із голим животом і показує всі нові жирові складки, то, вибачте, але це викликає лише сміх.
У середньовіччі європейські жінки покривали одягом практично всі частини тіла, намагалися заховати від чоловічого ока цю безмежну красу і розпалити цим ще більший інтерес до себе, а також продемонструвати свою високу культуру і жіночу скромність. У наш час спостерігаються абсолютно протилежні явища. Сучасні дівчата намагаються показати все, і навіть більше. Цікаво поспостерігати за еволюцією жіночих джинсів, верхня частина яких опускається все нижче і нижче. Скоро, мабуть, буде важко знайти стрінги, які поступалися б у висоті жіночим штанам. Здавалось би, що тут поганого, і дівчата щасливі і пацани не скаржаться, проте такий стиль одягу і справді може нашкодити здоров’ю.
Справа в тому, що ходячи з оголеною нижньою частиною тулуба, особливо в прохолодну погоду, ми, за словами медиків, піддаємо серйозній загрозі свої нирки, які є дуже чутливими до переохолоджень. Це підтверджується збільшенням захворювань на нирки у воєнний час. Такі переохолодження можуть перерости у запалення органу і тоді доведеться ходити не те, що з заправленим светром, а й з шерстяною хустиною на поясниці. Запалення нирок найчастіше, хоч і не завжди супроводжується підвищеною температурою, хворий скаржиться на головний біль, набряки, загальну слабість, втрату апетиту, іноді нудоту і блювання. Найгіршим є те, що таке запалення може перерости у більш гостру форму і тоді на хворого може чекати підвищення артеріального тиску, та проблеми із сечовиділенням. Гостре запалення нирок – тяжке і тривале захворювання, яке навіть при доброму догляді і правильно призначеному лікуванні триває 1,5—3 місяці. Запалення нирок хоч і рідко закінчується смертю, але часто набирає хронічної форми і може тривати роками. Хвороби нирок, як правило, супроводжуються різноманітними уколами, вживанням антибіотиків, довгим процесом одужання, а хворий на більш гостру форму змушений обмежувати себе в їжі, в кількості вжитої води, кухонної солі, не вживати спиртних напоїв, дотримуватись постільного режиму. Іноді захворювання минає, але через деякий час під впливом охолодження, або якої-небудь інфекції (ангіна, грип) виникає рецидив, хвороба набирає форму атак, що постійно повторюються. Проблема полягає і в тому, що на запальний процес не можна дивитись як на процес місцевий, який не пов'язаний з усім організмом, тобто запалення нирок впливає безпосередньо і на інші органи. Саме тому існує небезпека, що ускладнення від хвороби нирок можуть призвести і до безпліддя у жінок. Разом із нирками ми піддаємо загрозі і поперек, який, до речі, дуже важко вилікувати.
Цікаво, що досить небезпечною і підступною є і не морозна зимова погода, адже у таку пору зростає спокуса одягнутися більш по-літньому, скинути шапку, оголити певні місця. Якщо на вулиці іще й досить вогко, то існує загроза захворіти на бронхіт. Під час холодної, вогкої і вітряної погоди бронхіт відмічається значно частіше ніж у мороз. Промоклий одяг, різке охолодження тіла, вдихання вогкого прохолодного повітря, так само як і при нежиті і ларингіті, до певної міри сприяють виникненню бронхіту, який може перерости у більш гостру і болючу форму. Саме тому, я не рекомен6дував би носити надто легкий одяг, посилаючись на теплу зиму.
Мода – це класно, і краса потребує жертв, проте чи варто заради них нехтувати своїм здоров’ям. Хіба не краще одягнути шапку у мороз, коли тебе просить мама, а не покладатись на свої довгі патла, хіба не краще носити міні-спідницю і топіки тоді коли тепло, а не взимку, коли можна застудити різні органи? Здоров`я – це дар від Бога і нехтувати ним неможна, в здоровому тілі і дух здоровий, а де здоровий дух – там і щастя.
За межами життя
Високі будинки, загазовані вулиці, сотні автомобілів, автобусів, що рухаються у безперервному колі, тисячі похмурих облич, голови, кожна з яких наповнена своїми проблемами, думками, бажаннями, мільйони людських душ, насичених заздрістю, злістю, гніву і захланності. Все оточують заводи, транспорт, усюди реклама, кожен щось вивчає, виготовляє, досліджує, купує, продає, кожен заробляє. Хтось народився, когось вже ховають, хтось закохався, а іншого кидають, одне будують, друге руйнують. Процес пішов і його не зупинити, саме таке наше життя, якого нікому змінити.
А що мені до того? Я пливу собі річкою вниз. На моєму човні намет, карімат, зловив вже трохи риби, мені не душно і не холодно, сонце ховається, та я ще не знаю де переночую. На душі спокійно, переді мною повільно змінюється пейзаж, з’являються нові горизонти. Захід сонця тішить око і ніжне проміння лікує душу. Ще трішки і я милуватимусь безкінечним зоряним небом, а потім засну.
Завтра закінчується моя подорож, опівдні допливу до Галича. І знову почнеться життя…